КЛІНІКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРЕДИКТИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ ДОРОСЛОГО ВІКУ
Анотація
В статті порушено проблему суїцидів та ризиків суїцидальної поведінки, особистісних особливостей осіб, які мали «суїцидальний досвід», особливості їх соціально-психологічної адаптації та клінічні предикти. Фахівці ВООЗ вважають, що по статистиці тільки один з чотирьох випадків суїцидальних спроб потрапляє в поле зору фахівців різного спрямування системи охорони здоров'я. Щорічно від самогубства вмирає близько одного мільйона людей, що становить середній показник смертності 16 на 100 000 осіб та є приблизно в 20 разів вищим за кількість завершених самогубств. В Україні щорічно відбуваються близько 100-150 суїцидів на 8-9 тисяч населення.
Важливим, в зв’язку з вищезазначеним, є питання, вирішити яке намагаються як сучасні теорії, так і практикуючі фахівці: які предикти або чинники обумовлюють перехід від суїцидальних думок до суїцидальної спроби. Відомо, що суїцид є слідством соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах пережитих мікросоціальних конфліктів, та ці конфлікти можуть бути пов'язані з різним колом причин. Коли місце людини в соціальній структурі перестає відповідати рівню її домагань, може виникнути дезадаптація, порушення соціалізації та відчуття відсутності перспектив. Саме тому однією з сучасних моделей при вивченні суїцидальної поведінки є оцінка суїциду як результату взаємодії різних груп факторів. Фахівці враховують динамічний фактор і намагаються вибудувати траєкторію суїцидальної поведінки. Суїциду, як правило, передує нетипова для особистості раніше поведінка: закритість, нетовариськість, ухилення від контактів з оточуючими, підвищена примхливість, егоцентрична спрямованість на свої страждання. Якщо людина зробила спробу суїциду, то ризик повторної спроби зростає в перші 1- 2 місяці.
В останні роки в суїцидології найбільшим визнанням користується концепція «діатез-стресу», згідно з якою суїцидальна поведінка розвивається в результаті наявності специфічного діатезу (схильності до суїцидальної поведінки, або підвищеної чутливості до факторів, що знижують поріг його розвитку), і впливу стресорів (тригерів), які прискорюють формування такої поведінки.
В статті проаналізовано наукову літературу з проблеми клініко-психологічних предиктів суїцидальної поведінки у осіб дорослого віку. Розглянуто особистісні особливості осіб, які мають ризики суїцидальної поведінки, феномен суїциду та основні підходи до вивчення суїцидальної поведінки у осіб дорослого віку.
Посилання
Beck, A. T., &Weishaar, M. E. (1990). Suicide risk assessment and prediction. Crisis, 11(2), 22–30.
Diekstra, R. F., &Garnefski, N. (1995). On the nature, magnitude, and causality of suicidal behaviors: an international perspective. Suicide and Life-Threatening Behavior, 25(1), 36–57.
Durkheim, E. (2005). Suicide: A studyinsociology (J. A. Spaulding, & G. Simpson, Transl.). Routledge. (Theoriginalhasbeenpublishedin 1897).
Fawcett, J., Scheftner, W., Clark, D., Hedeker, D., Gibbons, R., & Coryell, W. (1987). Clinical predictors of suicide in patients with major affective disorders: a controlled prospective study. The American Journal of Psychiatry, 144(1), 35–40. https://doi.org/10.1176/ajp.144.1.35
Hintikka, J., Honkalampi, K., Koivumaa-Honkanen, H., Antikainen, R., Tanskanen, A., Haatainen, K., &Viinamäki, H. (2004). Alexithymia and suicidal ideation: a 12-month follow-up study in a general population. Comprehensive psychiatry, 45(5), 340–345. https://doi.org/10.1016/j.comppsych.2004.06.008
Jager-Hyman, S., Cunningham, A., Wenzel, A., Mattei, S., Brown, G. K., & Beck, A. T. (2014). Cognitive Distortions and Suicide Attempts. Cognitive Therapy and Research, 38(4), 369–374. https://doi.org/10.1007/s10608-014-9613-0
Joiner, T. (2005). Why people die by suicide. Harvard University Press.
Klonsky, E. D., & May, A. M. (2015). The Three-Step Theory (3ST): A new theory of suicide rooted in the “ideation-to-action” framework. International Journal of Cognitive Therapy, 8(2), 114–129. https://doi.org/10.1521/ijct.2015.8.2.114
Konick, L. C., & Gutierrez, P. M. (2005). Testing a model of suicide ideation in college students. Suicide and Life-Threatening Behavior, 35(2), 181–192. https://doi.org/10.1521/suli.35.2.181.62875
Mann, J. J. (1998). The neurobiology of suicide. Nature medicine, 4(1), 25–30. https://doi.org/10.1038/nm0198-025
Mann, J. J., Waternaux, C., Haas, G. L.&Malone, K. M. (1999). Towards a clinical model of suicidal behavior in psychiatric patients. The American Journal of Psychiatry, 156, 181–189.
Martin, R., Wan, C. K., David, J. P., Wegner, E. L., Olson, B. D., & Watson, D. (1999). Style of anger expression: Relation to expressivity, personality, andhealth. Personality and Social Psychology Bulletin, 25(10), 1196–1207. https://doi.org/10.1177/0146167299258002
Orbach, I. (2001). Therapeutic Empathy with the Suicidal Wish: Principles of Therapy with Suicidal Individuals. The American Journal of Psychotherapy, 55(2), 166–184.https://doi.org/10.1176/appi.psychotherapy.2001.55.2.166
Shneidman, E. (1995). Letters of enforced death versus suicide notes. Journal of Psychology and Judaism,19, 153–160.
Van Orden, K. A., Witte, T. K., Cukrowicz, K. C., Braithwaite, S. R., Selby, E. A., & Joiner, T. E. Jr (2010). The interpersonal theory of suicide. Psychological review, 117(2), 575–600. https://doi.org/10.1037/a0018697
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
